Віддаленість громадян від процесів прийняття рішень – дуже поширена проблема не лише для України. Та чи обмежується можливість громадян впливати на формування, підготовку та реалізацію рішень окрім участі у виборах? Саме на це питання дає відповідь поняття громадської участі - вона існує паралельно з представницькою демократією, а саме з процесами, які відбуваються під час вільних та чесних виборів.

Співпраця між державними органами влади та організаціями громадянського суспільства має стратегічне значення, тому що залучення широкого кола зацікавлених сторін на ранніх етапах планування та розгляду політичних рішень  сприяє більш інклюзивному та ефективному урядуванню. Тоді рішення «йдуть» від контексту та аналізу інтересів зацікавлених сторін, а не насаджуються «згори».

Відповідно до дослідження, здійсненого Аналітичним центром CEDOS,  в Україні функціонує кілька десятків механізмів громадянської участі, передбачених нормативно-правовими документами різних рівнів – від Конституції до рішень органів місцевого самоврядування. Та й за останні роки в Україні значно зросла спроможність громадянського суспільства якісно долучатися до партисипативного формування та реалізації політики на національному та місцевому рівні. Однак для того, щоб перейти до партнерства та «вирости» із взаємного звинувачення до конструктивного діалогу, потрібно вирішити ряд стратегічних проблем.

Бар’єр взаємної недовіри

Як показало дослідження CEDOS, перший бар’єр для залучення громадськості до міського управління та міських політик  - високий рівень взаємної недовіри, як жителів до управлінців та представників муніципалітетів, так і навпаки. Серед причин – низька обізнаність жителів в питаннях міського управління, нерозуміння сфер відповідальності міських управлінців різного рівня, незнання своїх прав та обов’язків, низька поінформованість жителів в міських процесах, непрозорість процесу прийняття рішень, відсутність доступного та зрозумілого обґрунтування прийнятих рішень та багато інших.

За словами представників громадянського суспільства, недовіра – це головна проблема для налагодження співпраці. Потрібно витратити багато часту та зусиль, щоб довести тому чи іншому представнику влади професіоналізм активістів, розуміння справи, експертність тощо. Лише коли вдається «пробити стіну недовіри» починається ефективна співпраця, а контакти підтримуються і надалі. Проте це швидше виняток із правил, який тримається на особистих контактах та вибудованих персональним відносинам.

Так, на противагу особистісному підходу є ряд системних проблем. У самій системі міського та державного управління закладено ряд причин, які у майбутньому породжують недовіру. Нікому не секрет, що це непрозорість процесу прийняття рішень, відсутність доступного та зрозумілого обґрунтування прийнятих рішень в місті, відчуття закритості органів влади,  забюрократизованість процесу взаємодії службовців та жителів, складність та незрозумілість процесу, у тому числі комунікації. Також дається взнаки вибіркове ставлення службовців до міських активістів та загальне вихолощення поняття міського активізму. І не менш важливою проблемою залишаються низька частота безпосередньої взаємодії жителів та службовців, а також незначна кількість успішних прикладів впливу жителів на процес прийняття рішення.

Механізми залучення громаду – що не так?

Можна сказати, що в Україні нормативно-правова база є достатньою для посилення участі громади у процесі прийняття рішень. Однак, на превеликий жаль, ці механізми використовуються несистемно та часто залишаються формальністю на папері – місцевий референдум (проведення місцевих референдумів не врегульоване на національному рівні), загальні збори мешканців за місцем проживання, органи самоорганізації населення, громадські слухання, місцеві ініціативи, громадська експертиза, консультації з громадськістю, громадські ради, звернення громадян, електронні петиції, контактний центр 1551, особистий прийом, громадські приймальні, запит на публічну інформацію, громадський бюджет тощо.

Як показало дослідження, основними механізмами, через які представники громадськості можуть реально долучитися до прийняття рішень у місті є громадський бюджет, петиції та звернення (письмові або через 1551) напряму до органів місцевого самоврядування або через громадські ради при районних державних адміністрації, при КМДА. І ті питання, які піднімає громадськість, допомагають формувати «порядок денний» органів влади.

Окрім того, дієвими механізмами, на думку громадськості, є особисті звернення та ініціативи, участь у нарадах та зустрічах. Однак у результаті такої односторонньої «активності» ГО виникло припущення, що для успіху громадської ініціативи важливий не канал комунікації з адміністрацією, а потрібно лише знайти правильну людину, готову вислухати. Тобто знову повертаємося до проблеми лише особистих контактів.

Можна ще згадати про два дієві механізми для комунікації із громадськості та органів влади -  акції прямої дії, які важко назвати «конструктивним діалогом» та звернення до депутатів міських рад, щоб вони подали депутатський запит, оскільки це працює значно краще, ніж звичайний запит на доступ до публічної інформації.

З іншого боку, рівень залучення жителів різними структурними підрозділами КМДА та РДА значно відрізняється. Багато чого залежить від керівництва департаментом, адміністрацій, керівника КМДА та його заступників. Тому певні департаменти (наприклад, транспорту, суспільних комунікацій), адміністрації (наприклад, РДА Подільського району, РДА Дарницького району) ініціюють процес діалогу, інші – ні.

Проте, як показує практика, лише залучення на ранніх етапах до процесу прийняття рішення є основою для розбудови довіри жителів до органів міської влади.

Наприклад, ситуації навколо театру на Подолі можна було б уникнути, якби залучення громади відбувалося на етапах проектування, а не після будівництва споруди. У результаті - жителі та представники ГО, яким не подобається вигляд театру, перебувають у конфлікті з міською адміністрацією та службовцями із профільних департаментів. Причина - процес інформування про проект та подальша комунікація були організовані на низькому рівні.

Звісно, є і вдалі приклади залучення до прийняття рішень у Києві та співпраці громади з органами влади. Наприклад, це консультації із громадськістю щодо створенню пішохідної зони на Контрактовій площі, реалізація петиції про нічний громадський транспорт, можливість для активістів подавати проекти на Громадський бюджет – таким чином вони можуть краще зрозуміти бюджетний процес та особливості проектного менеджменту у державному секторі.

Комунікація та навчання для залучення

Для повноцінного партнерства у процесі прийняття рішень вкрай важливо забезпечити умови повної прозорості, публічності та взаємного контролю. І це стосується як представників органів міської влади, так і громади, яка хоче будувати співпрацю.

Для цього, як показало дослідження СEDOS,  необхідно  громадськості та представникам адміністрації оволодіти необхідними навичками комунікації, а також почати розглядати одне одного як партнерів зі спільними цілями.

Цікаво, що обидві групи виявили такі освітні потреби, як комунікаційні навички, паритетна комунікація, комунікаційна етика, ведення переговорів, конфліктологія, конфліктна комунікація, основи PR тощо.

Також можна виділити наступні рекомендації для покращення процесу комунікації та інформування, окреслені за результатами дослідження:

- створення комунікаційного або консультаційного центру, щоб громадськість могла через нього знайомитися із роботою органів місцевого самоврядування та спілкуватися їх представниками;

- вироблення для представників адміністрації системи підзвітності та відповідальності за комунікацію з громадськістю, щоб активісти та ГО чітко розуміли своїх контактних осіб.

- вироблення системи перенаправлення звернень, щоб представники громадянського суспільства не просто отримували відповідь про те, що якесь питання не в компетенції певного департаменту, а отримували також інструкцію – до кого саме потрібно звернутися, а саме звернення пересилалось б до потрібної людини у системі автоматично.

- створення відповідних інструкцій, «методичок» для представників громадянського суспільства – до кого звертатись за яким питанням, а також створення прозорого та зрозумілого опису послуг, що надає департамент та питань за якими до них можна звертатись.

- створення баз експертів та баз ГО, до яких можна звернутись представники адміністрації за якими питаннями.

- впровадження системи підзвітності та чіткого роз’яснення до процесу залучення та того, яким саме чином участь може вплинути на процес.

- впровадження інструментів фасилітації та створення умов для неформального знайомства представників громадянського суспільства та представників адміністрації, а також останніх із різних департаментів між собою.

Також представникам громадськості варто переходити з акцентуації на «собі» до пошуку партнерів та налагодження співпраці, у тому числі з представниками органів місцевої влади.

Як показало дослідження, щоб вирішити проблему вибору механізму співпраці, варто створити зручну та зрозумілу інфорграфіку про процедури використання усіх механізмів громадянської участі, а також єдину платформу, де можна було б знайти всю інформацію про усі механізми громадянської участі у зручній та доступній формі, а також безпосередно взяти участь у цих механізмах.

Завдяки диверсифікації форми залучення до кожного з механізмів громадянської участі, користувачі повинні отримати можливість вибрати, у який спосіб їм зручніше долучитися  - публічний захід, особистий прийом, письмовий лист, телефонний дзвінок чи електронна участь. Це дозволить зняти бар’єри перед залученням певних суспільних груп, часто, вразливих.

Також важливо проводити освітні і просвітницькі заходи, надаючи мешканцям міста та ГО необхідну інформацію з тематики, яка розглядається за допомогою певного механізму громадянської участі. Це дозволить зняти бар’єр необхідності мати певний рівень експертності для того, щоб бути залученим, а також зробить громадянську участь більш поінформованою та ефективною.

Окрім того, варто поширити кращі практики, передбачені процедурами проведення одних механізмів громадянської участі, на інші.

Особливу увагу варто приділити налагодженню співпраці, обміну досвідом, формальної та неформальної комунікації, залучення жителів між різними підрозділами органів міської влади.

Лише такий системний підхід у налагодженні двосторонньої співпраці, бажанні чути одне одного, поважати та обмінюватися кращим досвідом допоможуть підняти участь громадськості у процесі прийняття рішень від простого інформування до постійного діалогу та партнерства. Адже саме при партнерстві можливе делегування громадськості конкретного завдання, наприклад, у сфері надання послуг, а також створення органів із прийняття спільних рішень, включаючи питання фінансового забезпечення.

І Київ не лише може максимально до цього наблизитися уже найближчим часом, а й виробити модальності щодо посилення участі громадськості у процесі прийняття рішень, які можна буде застосовувати для інших міст України, а також країн Східного партнерства.

Джеф Ловітт, експерт Ради Європи, Проект Ради Європи «Сприяння участі громадян у демократичному процесі прийняття рішень в Україні»