Відразу скажу, я не хіпі, а тільки вчуся:) Це жарт, звичайно, але хочеться любові. Ну хоча б про неї поговорити.

Так, любов потрібна, навіть, в громадянському секторі, як не дивно. Дорогою із офісу додому розмірковувала, як любов могла б проявлятися в наших із вами умовах. Склалося 5 таких пунктів чи сфер, куди її можна вливати. Звичайно, люди, причетні до будь-якої із існуючих світових релігій, мене зрозуміють більше...Хоча насправді апелюю до загальнолюдського. А ось і пункти, намальовані олівцем на листівці ГУРТа, сидячи в маршрутці :

1. Слухати і чути. Це правило звучить частенько на різних громадських заходах, тренінгах, спейсах...тощо. Ми його чули і не раз. Але спробуйте якось при цьому слухати і чути з любов'ю, трохи приглушивши крик власного его всередині. Цікаво, скільки від такого зміни фокусу чуття цього разу просочиться інформації? Скільки ви зрозумієте про людину? Але кажу одразу, це просто "мысли вслух"...

2. Зміна ставлення до ситуації, співрозмовника, обставин. Ну ось ми потрапили в стрес, дискомфортну ситуацію, в щось таке, що спричиняє глибокі внутрішні страждання. І так трапляється раз за зразом...Причому, знову і знову в життя приходять схожі ситуації та люди. Що далі? Переживати шторм за штормом і радіти затишшю?...Подумалось, в таких випадках ми часто звинувачуємо конкретну людину чи ситуацію. Майже ніколи світло не падає на нас. Тому й пропоную задуматися, а що я зробив(ла), щоб така халепа знову ставалася в моєму житті? І якщо гора не йде до Магомета, то треба йти до гори, так би мовити. Змінювати ставлення, шукати причину в собі, змінювати настрій та енергію ситуації. І знову-таки, робити це з любов'ю. Втрачати нічого, тому варто спробувати.

3. Співчуття. Ні-ні, не маю на увазі сентиментів. А просто спробувати "взути сандалі" того, із ким важко вдається комунікація, стосунки, робота. Зрозуміти, що стоїть за його(її) реакціями на тебе. Вірю в те, що немає зовнішніх обставин, є лише внутрішні, які викликають зовнішню реакцію. Перевірено на досвіді. І не один раз. Зайдіть в метро в хорошому настрої і поганому. Метро буде тим самим, але ви будете іншим, тому й фокус ваш буде іншим теж. Замисліться на хвильку, раптом ви створюєте цій людині такий дискомфорт, що їй доводиться від вас захищатися проявами агресії, хамства, дратівливості etc. Розкопавши в собі повагу, розуміння (співчуття) до людини, ось побачите - вона теж змінить до вас ставлення. 

4. Вміння прощати і відпускати. Ой....таке трапляється. Ми роками можемо носити образу, нерозуміння, каміння на душі по відношенню до когось-чогось. Ця людина могла вже триста разів переосмислити, змінитися або й просто забути. Але ж ні...Ми мстимо і ця мстя страшна...переважно для нас самих, бо отруює простір і себе ізсередини. Відпустити, очиститися від цієї скверни, так би мовити, - дуже добре для нас самих. А якщо вистачить любові першому "підставити щоку", а може й плече - хто знає, що може статися. Головне, робити це щиро, а не роблено, бо таке нікому не потрібно й задарма.

5. Любити. Себе, людей, справу, і, зрештою, той сектор, в якому працюємо. Без любові не можна нічого починати - навіть писати писанку...сказала моя недавня співрозмовниця. Бо в чому ж тоді сенс життя? Дерево, посаджене без любові, дім збудований без любові, зрештою, син, вирощений без любові...все це може й потрібно. Але потім треба багато грошей на психоаналітиків чи алкоголь...(жарт, але в кожному жарті є доля істини). Що ж буде, якщо вирощувати громадянське суспільство без любові?:)...(риторично)

п.с. наостанок пропоную спробувати прожити так 3-4 дні і побачити, що буде (а може й нічого нового)). Але головне - щиро, від серця.

Ось таке, друзі. Вибачте за таку кількість слів, але таке вже в мене ім'я, зобов'язує. Наостанок бажаю всім ЛЮБОВІ. А тим хто не полінився дочитати ("оскільки пішла така жара"), присвячую цю пісню. PEACE!