-  Ти щаслива? – запитує випадковий попутчик- іноземець в купе.

-  В родині – так, а в країні у нас війна (цитата з розмови).

Таких історій все більше, коли переміщуємось ближче до східного кордону. По-різному щасливі долі, позначені невидимою міткою на «до» і «під час». Все ще триває час невизначеності, небажання і лишатись і неможливості втекти якнайдалі. Земля, що вже не захищає. Простір, що все ще лишається спільним.

Соціально-культурні ініціативи, спрямовані на розвиток різних регіонів країни та посилення міжрегіональної співпраці, з’являються  незалежно від зовнішніх умов. Вони були і раніше – і початку військових дій, та саме зараз спостерігається кількісне та якісне зростання проектів, що спрямовані на підтримку й розвиток культурних інновацій на Сході країни. Деякі мають тимчасовий характер, деякі – стратегічні й розраховані на роки. Якісь підтримуються міжнародними неурядовими організаціями та фондами, інші є «низовими ініціативами», тримаючись на волонтерському русі та внутрішніх ресурсах організаторів. Але факт залишається – у невеликих містах Донбасу виникають принципово нові культурні події та заходи, які кілька років тому складно було уявити. Це і фестивалі, і документальні вистави, перформенси та мультижанрові проекти. Найактивніше долучаються до «культурного відродження» ті населені пункти, що знаходяться в безпосередній близькості до зони АТО і відчули на собі руйнівний вплив військових дій та потребу щось змінювати в житті колишніх індустріальних територій.

В той час коли у великих містах  на підконтрольних територіях, тим більше, в столиці нашої країни культурними проектами, фестивалями, мистецькими заходами, як поєднують театр, музику, перформанси, кіно та інший «арт» вже не здивуєш, на Сході спостерігаємо зовсім іншу картину. Дозвілля молодих людей та підлітків шкільного віку часто обмежується домашнім спілкуванням або «блуканням» у соціальних мережах, і фактично не виходить за межі комп’ютерів, телефонів, подвір’їв... Можливості піти на виставу в театр, в кіно чи виставку фактично немає, тому що для такого культурного дозвілля, як правило, потрібно їхати у інше місто. І якщо до військових дій це було реально – подорожувати хоча б в межах області, то з появою лінії розмежування така можливість уривається. В особистій бесіді школяр з Луганської області років чотирнадцяти розповідає, як вони з батьками їздили до Луганська в боулінг чи в кінотеатр, а тепер з об’єктивних причин – ні. Комендантська година, запроваджена в прифронтових містах, щовечора нагадує про невідворотність змін, що відбулися і тривають досі.

Наявні у цих містах культурні інституції часто не можуть створити щось нове для молоді або якщо і прагнуть, але не мають для цього ресурсів. З більшими містами, де є вирує культурне життя (Сєвєродонецьк, Харків, наприклад, коли ми говорим саме про східні регіони) не завжди зручне транспортне сполучення і тому малі (до 50 000 мешканців) населені пункти залишаються у вакуумі обставин. Бажання «кудись піти», звичайно, не зникає. Тому коли проводяться мистецькі акції, вистави, тренінги саме в таких місцевостях – вони викликають інтерес і збирають свою аудиторію. У Попасній та ще трьох містах інших містах Луганської області (Бахмут, Сєвєродонецьк, Лисичанськ) впродовж 2017 року реалізовувався проект «Театральні майданчики – осередкам громадської активності», результатом якого стало створення театральних вистав місцевими мешканцями за підтримки провідних українських та зарубіжних режисерів та драматургів. Кураторкою проекту є Ірина Гарець (ГО «Театр сучасного діалогу»). Важливо, що вистави та театралізовані дійства, що не завжди вмішуються в художню форму вистав, створювалися активними громадянами міст-учасників проекту – дорослими та підлітками (вистава в Попасній  під назвою «Що робити в Попасній після шостої вечора?» створена школярами школи № 1 та №20), і тому залишаються на культурній мапі свого регіону. Так само відбувається й у рамках проекту «Відлік», що реалізується в місті Щастя зараз і має на меті охопити маленькі міста не лише Сходу, а й усієї України. «Молодь з містечок, рівновіддалених від обласних центрів нічим особливо не відрізняється від своїх однолітків в Києві», ділиться спостереженнями один з учасників проекту, «вони хочуть розважатися, гуляти, єдине, що відрізняє – вони мають набагато менше можливостей». Легко обрати цікавінки з яскравої низки пропонованих можливостей ( погортавши розділ «Події» порталу ГУРТ чи іншого інформаційного ресурсу), складніше – створити самим, щоб потім поділитися з громадою. Саме тому культурний обмін між молоддю з різних міст, містечок та регіонів країни стає особливо важливим.

Соціально-політичні обставини, що роз’єднують не лише території, але й спільноти, можуть бути компенсовані спільними зусиллями – створенням культурних подій не тільки «для» громад містечок Сходу, а й ними самими безпосередньо. Знайти зручний для всіх простір, поінформувати громадськість, запросити відвідувачів та створити програму заходів – не складно, коли в самому місті й поза ним є ініціативна група, що бере на себе роль координатора. Саме так відбувається з тими проектами, про які йшлося вище.

Звичайно, це не повний перелік активностей, що проводяться на Сході із залученням активістів громадянського суспільства, вони виникають й оновлюються, розширюючи сферу впливу, залучаючи нових учасників. Формуються ініціативні групи, до них долучаються арт-менеджери, куратори й волонтери, що мають необхідні знання та навички, необхідні для успішної діяльності на «культурному фронті». Підтримати одну з таких ініціатив дійсно може кожен небайдужий представник або представниця громадянського суспільства.