як казав Сервантес "Лучшее в добрых делах - это желание их утаить. Делать добро дуракам – все равно, что подливать воду в море" :)

:) Дякую, пане Володимире за статтю. Мене давно вже турбують такі думки. В мене теж трапляються матері-одиначки з 5 або 6-ма дітьми. І з спів мешканцем в додачу. І вони чітко знають, що "им должны дать" допомогу. А найцікавіше - це їдальня в одному з містечок на Волині. Там одні й ті самі люди ходять на протязі 5-6 років обідати до благодійної їдальні. :) Вони, мабуть, вже й забули як обід варити чи як виглядає кастрюля. І таке благодійництво дійсно спонукає до бідності і споживацтва.

Ось вчора на одній із станцій метро в Києві спостерігаю: на виході жіночка із табличкою, на якій написано звернення про милосерддя, бо треба гроші на лікування дитини (тобто просить милостиню), а поряд жіночка також віку і такого ж статку, судячи по зовнішньому вигляду, яка стоїть і розповсюджує рекламу (тобто заробляє хоч якісь гроші). Ось і питання, кому із цих двох жінок має допомагати благодійництво? Тобто чи дати милостиню, чи вкласти гроші в щось, щоб люди вирвалися самотужки із свого бідацького стану?

мені здається, що далеко не завжди можна змінити жебрацьку психологію.
дійсно існують люди, які ладні роками їсти благодійні обіди, аби лише нічого не змінювати і не робити ніяких зусиль.
але спробувати змінити - потрібно.
тобто, алгоритм благодійності має бути такий:
- якщо людина в кризовому стані - допомогти вибратися
- якщо кризовий стан переходить у хронічну форму, то:
1. намагатися дати вудку
якщо п.1 не спраьовує, то
2. допомогати утримуватися у хоча б мінімальних людських умовах.

такий вже наш хрест.

Я думаю, що людина сама повинна прагнути щось змінити в своєму житті. Взяла озброєння метод Якова Рогалина - запропонувати долучитися до допомоги іншим. І допомагаючи іншим - допомогти собі.

Я для себе давно вже вирішив допомагати лише тим, хто прагне стати сильним, а не залишатися слабким.
Згоден з автором та коментаторами.

А чи може бути взагалі благодійництво відповідальним? Чи маємо моральне право вимагати від благодійника, щоб він займався цим "компетентно"?

Вимагати - не маємо, але маємо підвищувати компетенцію. Розвивати, так би мовити, "культуру благодійності".

Ну, просто нагодувати ту людину, яка більше нічого й не прагне - це теж відповідально. От примушувати її взяти вудку - може насправді виявитися менш відповідальним (попри всі благі наміри), бо людина просто уникатиме такого благодійника і залишиться навіть без їжі.
Звісно, суспільству такі люди дорого коштують. Але вони є

Порушена тема залишиться в переліку вічних тем, якщо говорити про благодійність взагалі. Стосовно наведеного Володимиром Купрієм прикладу - так, хаотична благодійність множить хаос. У світі організованої філантропії зараз популярна тенденція "розумної благодійності", коли борються з причинами зла, а не з наслідками. Тобто будують лікарні у своїй країні, а не фінансують лікування за кордоном. Підтримують антитютюнові кампанії, а не онкодиспансери. Борються з вирубуванням лісів, а не рятують жертв повеней.

Водночас є тисячі благодійних фондів та організацій, які допомагають "тут і зараз". І вони також потрібні. Головне, щоб благодійник мав стратегію і міг аргументовано пояснити собі й іншим: у що він вкладає ресурси, навіщо і якого прагне результату.

Ось і постає питання: а скільки благодійників усвідомлюють в необхідності власної стратегії. Ми ж настільки сентиментальні, а тому нам так шкода всіх "гнаних і голодних", яким даємо "тут і зараз" допомогу. Безперечно, що й така допомога має бути, але скільки системних благодійників вийшли на шлях стратегії власних дій?

Ми - це хто? Якщо говорити про кожного з нас як про приватну особу, то в сентиментальності жодного зла немає. Навпаки, в сучасному механізованому й оцифрованому світі співчуття до "гнаних і голодних", просто до людини, яка потрапила у складну ситуацію - це те, що дозволяє не втратити людську подобу. Якщо ж говорити про філантропію як організований сектор суспільного життя, то і ми і ви (Український форум благодійників і Творчий центр ТЦК як член Форуму і як один із рушіїв організаційного розвитку благодійних фондів та організацій в Україні) щодня працюємо над тим, щоб питання стратегії благодійної діяльності було на порядку денному кожної організації, компанії, благодійника. Щоб звучало питання "навіщо?" Щоб благодійники не гасили пожежу, а будували з вогнетривких матеріалів.

Я уверена, что благотворительностью должны заниматься компетентные люди....можно голодному дать рыбку и он ее съест, а через время будет снова голодным и станет ждать, что его кто то накормит, а можно дать удочку и научить ловить рыбу....и он будет сытым всегда...
....Другой вопрос захочет ли он ее ловить, если его постоянно кто то кормит просто так...

У тім то й річ: милосердя - це для кожного. Але для того, щоб мільйони зусиль давали результат, а не лише задоволення благодійникові, філантропією потрібно грамотно керувати. Благодійним фондам та організаціям, як і бізнесовим структурам, для успіху і "соціального прибутку" потрібні талановиті і освічені менеджери, які ставлять перед організацією цілі і шукають оптимальних шляхів: як витрачати менше ресурсів і робити більше, не винаходити велосипед, досягати синергії в партнерстві. От над цим і працюємо.