На семінарі, що проводили датські фахівці в рамках програми Розвитку громадянського суспільства, що провадиться ПРООН в Україні за кошт Датського міністерства закордонних справ, почув від тренерів дуже цікаву періодизацію щодо підходів до реалізації проектів та програм в країнах старої Європи. У 1970-і роки переважна більшість такої діяльності була спрямована на розвиток благодійності, 1980-і роки – на задоволення базових потреб людини, в 90-х приходить час на розвиток громади і в 2000-х починається ера проектів та програм, що мають в своїй основі правозахисний підхід (власне він і був представлений на цьому семінарі).

Погляньмо на те що діялось і діється в Україні з точки зору цієї періодизації. Перше, що спадає мені на думку, це те, що у нас не було такої чіткої послідовності. У нас все перемішалось як в салаті. Але здається ми маємо справу з ситуацією, коли потрібно споживати певні продукти не в салаті, а кожен зокрема, якщо хочемо отримати дійсно цілющий вплив цих інгредієнтів та свій організм.

З благодійністю здається у нас все гаразд. У нас також є організації громадянського суспільства, які займаються розвитком громади та захистом прав людини. Але чи достатньо організацій, і чи взагалі вони є, які піклуються про задоволення базових потреб пересічного українця?

Якщо провести аналогії даного чотирьохфазного періоду програм та проектів з розвитком людини чи організації, то можемо побачити, що другий період – це період становлення в організації, чи період дитинства в людини. Думаю, що професійні психологи можуть більше розповісти про особливості поведінки дорослих людей, у яких не було дитинства, але однозначно ця поведінка не є нормальною. Так само варто задуматись, що відбувається з організаціями, які не пройшовши період становлення починають різко зростати.

Якщо людині в дорослому віці не варто впадати в дитинство, то можливо нам потрібно зробити крок назад, щоб потім два вперед?